“У сорочці народжений”… (105 років від дня народження)

І. Л. Муратов

28.07.1912 — 29.03.1973

Ігор Леонтійович Муратов — український поет, перекладач, драматург. Учасник війни з Фінляндією (Зимова війна 1939–1940). В’язень німецьких концтаборів. Батько українського кінорежисера Олександра Муратова, свекор кінорежисера Кіри Муратової.

У 1939 р. пішов до війська — брав участь у поході Червоної армії до Західної України, Західної Білорусії, у війні з білофінами. Був учасником Великої Вітчизняної війни, потрапив до концтабору.

У художній спадщині І. Муратова провідне місце посідає поезія. З неї він почав свою творчість, звернувшись до тем праці (збірка “Комсо-графік”, 1933), моралі (поема “Зелені зозулі”), громадянської війни (поема “Остап Горобань”, 1938).

У поемах “Сповідь солдата” і “Розчахнута брама” описав жахи концтабору і мужність полонених. У поемах “Несміяна”, “Прометеєве віче”, “Спокуса” обстоює гуманізм ідей світової культури. У поемі “Серце Тичини” (1973) йдеться про змужніння великого поета як громадянина і митця.

Він також автор повістей і романів. На його прозових творах позначився вплив поезії — їм притаманні чіткість задуму, логічність, поетичність викладу.

І. Муратов відомий і як драматург (“Остання хмарина”, 1959; “Земля моїх правнуків”, 1969; “Нейтральна зона”, 1970).