М. Д. Рудь

09.05.1912 – 22.10.1989

Микола Данилович Рудь — український поет і прозаїк.

Перший віршик Миколи Даниловича про Дніпрогес був опублікований 1928 року в додатку до журналу “Червоні квіти”. В 1936 році з’являється перша книжка М. Рудя — віршована збірка “Найближче”. З повоєнного доробку відомі книжки “На Поділлі”, “Час клопоту і сподівань”, “Гомін до схід сонця”, “Синій птах”, “Дивень”.
Як письменник самобутньо-неповторний, як майстер художньої прози Микола Рудь відкрився і утвердився, безперечно, своїм циклом романів “Боривітер” — “І не сказала люблю”, “З матір’ю на самоті”, “Не жди, не клич”.

У своїх творах Микола Рудь закликав по совісті працювати й жити, по-синівському ставитися до природи, рідної землі, своєї історії, а найголовніше — над усе любити Батьківщину, щоденно творити, нести людям добре, чисте, корисне, істинно благородне.

За заслуги в розвитку літератури і в зв’язку з семидесятиріччям від дня народження Микола Данилович Рудь нагороджений орденом Дружби народів.

 

Вибрані твори

Автор збірок віршів

  • «Слово после бою» (1947),
  • «Рідні вогні» (1950),
  • «Граніт Сталінграда» (1951),
  • «Донецькі зорі» (1958),
  • «Грім на зелене гілля» (1960) та ін.

Цикл романів «Боривітер»

  • «І не сказала люблю»,
  • «З матір’ю на самоті»,
  • «Не чекай, що не клич»,
  • «Вбрід через Грон» (1988),
  • «Де твій батько» і ін.