“Мова – пісня колискова, мова – матері уста…” (110 років від дня народження)

Іван Багряний

(1906 — 1963)

справжнє ім’я: Лозов’ягін Іван Павлович (також: Лозов’яга) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до „кошмарного гротеску“, неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму — серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський твердить, що „Сад Гетсиманський“ перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку — є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків».

Популярність іншого роману «Тигролови», що його Юрій Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, — «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з’явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з’явилася політично заанґажована публіцистична книжка-пасквіль «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Теми творчості:

• Викриття системи більшовицького терору.
• Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів.
• Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей.
• Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю».
• Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму.
• Звернення до історії і боротьба проти Росії.
• Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни.
• Віра в перемогу добра над злом.