Габріель Гарсія Маркес

06. 03. 1927 – 17. 04. 2014

Габрієль Хосе де ла Конкордія Гарсія Маркес — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.

Представник літературного напрямку «магічного реалізму».

Перша повість Гарсіа Маркеса «Опале листя» (1955) відкриває обширний прозаїчний цикл про Макондо, спекотне прибережне містечко, зануреному в атмосферу катастроф, епідемій і чудес. Хроніку Макондо продовжують повість «Полковнику ніхто не пише» (1961) і роман «Лиха година» (1966), а завершує її знаменитий роман «Сто років самотності» (1967). Саме за останню книгу автор отримав премію Ромуло Гальєгоса (1972) і Нобелівську премію з літератури (1982). Перу Гарсіа Маркеса належать також збірка оповідань «Похорон Великої Мами» (1962), романи «Осінь патріарха» (1975), «Хроніка оголошеної смерті» (1981) і «Кохання в час холери» (1986), Записник з моїми сумними курвами (2004 ), Генерал у своєму лабіринті (1989). Останніми великими роботами письменника стала книга «Жити, щоб розповісти про життя» та збірка «Я тут не для того, щоб говорити промови».

Його ім’я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменникі Латинської Америки в ХХ століття.



Схожі публікації:

  1. “Терновий світ” В. Шевчука (85 років від дня народження)
  2. “Мистецтво подобатися ніби просте. Треба дотримуватися лише двох правил: не говорити іншим про себе і постійно говорити їм про них самих…” (195 років від дня народження)
  3. “У синьому небі я висіяв ліс…” (80 років від дня народження)
  4. “…Класик – той, кому судилося безсмертя…” 75 років від дня народження
  5. “Моїм завданням є ошелешити читача, примусити його думати, переживати, любити або ненавидіти мої романи” (65 років від дня народження)